дзвоник x72 - uur.ro 72.pdf · дзвоник (clopoþel) № 72, 2013 . Ж ї і Рії. З...

№72

Журнал для українських дітей Румунії

дзвоникМісячник Союзу Українців Румунії. 4 рік видання, березень, 2013 рік

дзвоник (Clopoþel)

№ 72, 2013 р.Журнал для українських дітей Румунії.

Заснований у 2007 році.

Над дзвоником працювали:

Головний редактор: Микола Корсюк

Редактор: Людмила Дорош

Редколегія: Іван Ковач, Михайло

Михайлюк, Михайло Трайста, Марія

Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1

тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;

телефони/факси: 021-222-07-37

Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»

Adresa redacþiei:

str. Radu Popescu 15, sect. 1

Bucureºti, România.

Наша електронна адреса:

[email protected]

дзвоник пропонує:

* казки

* оповідання

* вірші

* загадки

* дитячу енциклопедію

* сторінку народознавства

* пісеньки

* сторінки-розмальовки

* рухливі ігри

дзвоник завжди радо прислухається до

ваших пропозицій і друкуватиме надіслані

вами спроби!

Увага! За достовірність надрукованихматеріалів відповідають їх автори!

Степан Жупанин

Весняне сонечкопринесло нам сонечкоЗнов теплоІ ласкаві променіРозлило.З трав і квітів виткалоКилими,на лужку погралосяІз дітьми.І співає веселополе й гай.Кличе птахів сонечкоВ рідний край.Ой, радіє сонечку Все навкруг.нам весняне сонечко – Добрий друг.

Людмила ЯцуРа

Лелеки вернулись Виглянуло сонечко,Щиро посміхнулось,Весна заспівала,Лелеки вернулисьДо рідного дому,До гніздечка свого.Де ж холодну зимуМандрували довго?В теплім краї, аж за морем, –Мовили лелеки,але жити нам найкраще,Де верби й смереки.Тут веселка радо грає,Зорі з неба світять,Тут міцніють, підростаютьЛелечата-діти.

3

число 72дзвоник

Коли я була зовсім малою, отакою, якви зараз, у нас дома дуже любили співати.Зберуться після роботи літнім вечоромпід свято і співають. Я знала, що завждинаприкінці співатимуть дідові любиміпісні «Реве та стогне» і «Як умру». Дід тежпідтягатиме. Я знала всі слова, і хоч не всівірно вимовляла і розуміла, тоненько ісобі співала. І ніхто з мене не сміявся, боя сиділа у діда на руках або коло нього.

Ми жили далеко від Дніпра, але з само-го малку я уявляла собі, який він широ-кий, могутній, і вночі, під час бурі, реве тастогне і підіймає високі хвилі. А закінчу-валась пісня тихо-тихо, і дід завжди трохипіднімав руку, щоб співали тихо, наче вжебуря скінчилась і все засинало. Я дужелюбила цю пісню.

А коли співали «Як умру», починали їїзавжди басами – тато, сусід дядя Яша ідорослі хлопці, мені ставало сумно ітрохи страшно. Пісню звали «Заповіт». Яне все розуміла в цій пісні, але уявлялависоку гору над Дніпром, на ній могилу ізвідти ген-ген далеко видно: лани, річки,всі міста і села. І хтось це все бачить,кличе, щоб люди повставали, рвали кай-дани, і просить, щоб його згадували.

А коли я стала трошки старшою, я спи-тала діда:

– А хто це просить?– Хіба ти не знаєш? – здивувався дід.

Йому здавалось, мабуть, якщо я співаю, явже все розумію і знаю. – Це просить той,хто написав цю пісню, а написав її ТарасШевченко, наш Кобзар.

Великий портрет Тараса Шевченкависів у нас над столом. Скільки я пам'ята-ла себе, так уже знала його обличчя. Віннемов дивився на мене, завжди уважно,лагідно і сумно.

– Це він написав «Заповіт», і «Реве тастогне», і «Садок вишневий коло хати», іще багато пісень та віршів, – сказав дід, –їх люблять, бо він кликав ними людейборотися за волю, щоб не було багатих ібідних, а щоб усі люди жили в мирі і друж-бі, спільно працювали.

– А він ще живий? – спитала я. – Аджевін писав «Як умру». Може, він ще непомер?

– Ні, – похитав головою дід, – він живдавно, я був тоді зовсім маленький, коливін помер. Але про нього знали всі, хтоборовся за волю народу. Недарма його«Заповіт», коли був ще цар, заборонялиспівати жандарми, бо він сам, ТарасШевченко, боровся за народ і все своєжиття поклав за це.

– Як? – спитала я. – Розкажи.І дід кілька вечорів підряд розповідав

мені про Тараса Шевченка.Ось що він мені розповів.Страшний був тоді час. Пани розкошу-

вали і жили у величезних маєтках, а пра-цювали на них інші люди, їхні кріпаки. Пансвого кріпака міг покарати як завгодно, мігпродати, наче якусь річ. Міг відібратидітей від батьків і на мисливських собаквиміняти. І нікому було поскаржитись, боправив усім цар, найбільший пан, і, зви-чайно, він був з панами заодно.

І от у селі Кирилівці, яке все належалоодному багатому панові, в бідній родині крі-паків Шевченків народився хлопчик Та рас.

Родина була велика, дітей багато, злид-ні страшні. У Тараса були старша сестра табрат – Катруся і Микита та молодші занього – Йосип, Яринка і сліпенька се стри -ка Марійка. Батьки, як і всі селяни, повин-ні були на панщині працювати, себто напана робити. З ранку до ночі вони й гнулиспини на панському полі, на панській стай -ні, у панських садах та городах. А вдо маїхні діти лишались голодні, голі, босі.

Жінки брали немовлят з собою на поле.Покладуть під снопом, а самі жнуть пше-ницю. Дитина часто плаче, заливається, амати і підійти зайвий разочок боїться, бопанський наглядач з канчуком у рукахскрізь ходить, дивиться, як працюють.

Хто з дітей трошки підросте – одразу тежпрацювати, чи погоничем, чи пастушком.

Та у Шевченків була дружна сім'я.Любили одне одного, жаліли. Зберутьсяусі ввечері після роботи, постелять умаленькому садочку коло хати рядно,посідають, вечеряють вкупі. Потім, ужезгадуючи свою сім'ю, раннє дитинство,написав Тарас Шевченко вірш:

(продовження на 4 сторінці)

Оксана ІВанЕнКО

ММААЛЛЕЕННЬЬККИИММ ППРРОО ВВЕЕЛЛИИККООГГОО ТТААРРААССАА

4

число 72дзвоник(початок на 3 сторінці)

Садок вишневий коло хати,Хрущі над вишнями гудуть.плугатарі з плугами йдуть,Співають ідучи дівчата,А матері вечерять ждуть.Сім'я вечеря коло хати,Вечірня зіронька встає.Дочка вечерять подає,А мати хоче научати,Так соловейко не дає.поклала мати коло хатиМаленьких діточок своїх,Сама заснула коло їх.Затихло все... Тільки дівчатаТа соловейко не затих.

Приходив до них часто старий-преста-рий дід Іван. Його дуже любив маленькийТарасик. Притулиться до нього, і розпові-дає дід давні минулі часи.

Цікавий був до всього Тарасик, про всейому хотілося дізнатись: і чи є де залізністовпи, які небо підпирають, чому шлях,що мимо села йде, Чорним зветься, і хтотакі були гайдамаки, які проти панівповставали?

Хлопець рано до школи пішов і швидше завсіх вивчився читати й писати і дуже любивмалювати, хоч цьому його ніхто не вчив.

II

Поки була жива мати Тараса, все-такиякось перебивались. Та от умерла мати,ще молодою, від непосильної праці танужди. Лишились діти бідолашними сиро-тами. Не знав батько, що й робити з ними.Старша сестра Катруся ще при матерівийшла заміж і переїхала в інше село.

Оженився батько вдруге на вдові зтрьома дітьми. Думав – легше буде, жінкаі з дітьми, і в господарстві дасть лад. Таде там! Мачуха трапилась люта, не злю-била дітей, особливо Тараса. Тарас недавав своїх молодших сестричок кривди-ти, завжди за них заступався. Ну, а мачу-ха, хто що не нашкодить з її дітей – все наТараса зверне і Тараса покарає.

Тільки й було радості, коли якось однимлітом батько пішов з чумаками і взявТараса з собою. А чумаками звалисьлюди, які ходили з України аж у Крим по

сіль та рибу. Не було тоді поїздів. їхаличумаки возами, в які запрягали дужих,

спокійних волів. Воли йшли поволі, ічумаки, власне, не на возах їхали, а

йшли коло них поряд довгим шля-хом, степами, полями, понадріками, озерами аж до Чорногоморя.

От і Тарас вирушив з батькому таку «чумачку» – подорож зчумаками. І багато-багато поба-

чив по дорозі.Побачив він і могутній Дніпро з

мальовничими берегами, високідавні могили в широких степах, де трава,вища за людину, гой далась од вітру,немов хвилі у морі, а вгорі у блакитномунебі літали орли.

Минали чумаки зелені гаї, села і міста, ірізні люди стрічались їм. То сліпий кобзарсидів, грав на кобзі і співав старовинніпісні-думи, то стрічали вони рекрутів-хлопців, яких забрали в солдати. За нимийшли матері, жінки, плакали, прощались,наче на все життя. Та воно майже так ібуло, бо в ті часи в солдатах служилидвадцять п'ять років.

Бачив Тарас, що скрізь тяжко працюютьлюди, як і в їхньому селі. Стрічались їмпани в розкішних каретах, на баских годо-ваних конях. Замислювався малий Тарастак само, як удома: чому скрізь одні пра-цюють, поневіряються, а інші тількигуляють, панують та розкошують?

Та під час подорожі дуже радів Тарас,що йде з батьком, з чумаками, так багатобачить навколо, стільки цікавого чує, аголовне, ніхто на нього не гримає, не лаєтак, як мачуха.

Обіцяв батько і другого року взятиТараса з собою, коли пан його самого зчумаками пошле.

Та не довелось, бо, як писав Тараспотім, –

...Батько, плачучи з дітьми(А ми малі були і голі),Не витерпів лихої долі,Умер на панщині!.. А миРозлізлися межи людьми,Мов мишенята. Я до школи –Носити воду школярам...

(Далі буде)

5


Тарас ШЕВчЕнКО

заповітЯк умру, то поховайтеМене на могиліСеред степу широкогоНа Вкраїні милій,Щоб лани широкополі,І Дніпро, і кручіБуло видно, було чути,Як реве ревучий.Як понесе з УкраїниУ синєє мореКров ворожу... отойді яІ лани і гори –Все покину і полинуДо самого БогаМолитися... а до тогоЯ не знаю Бога.Поховайте та вставайте,Кайдани порвітеІ вражою злою кров'юВолю окропіте.І мене в сем'ї великій,В сем'ї вольній, новій,Не забудьте пом'янутиНезлим тихим словом.

І досі сниться: під горою

І досі сниться: під гороюМеж вербами та над водою

Біленька хаточка. СидитьНеначе й досі сивий дідКоло хатиночки і бавитьХорошеє та кучерявеСвоє маленькеє внуча.І досі сниться, вийшла з хатиВеселая, сміючись, мати,Цілує діда і дитяАж тричі весело цілує,Прийма на руки, і годує,І спать несе. А дід сидитьІ усміхається, і стихаПромовить нишком: – Де ж те лихо?Печалі тії, вороги?І нищечком старий читає,Перехрестившись, Отче наш.Крізь верби сонечко сіяєІ тихо гасне. День погасІ все почило. Сивий в хатуЙ собі пішов опочивати.

Вітер з гаєм розмовляєВітер з гаєм розмовляє,Шепче з осокою;Пливе човен по ДунаюОдин за водою.Пливе човен води повен,Ніхто не спиняє;Кому слинить,– рибалонькиНа світі немає.Поплив човен в синє море,А воно заграло,Погралися гори-хвилі –І скіпок не стало…

6


Улюбленим словом Петрика було слово«зараз». Скаже йому мама: «Петрику, віднесисміття», а він: «Зараз!». Бабуся попросить йо -го допомогти їй прополоти грядку цибулі – авін знову: «Зараз!». І ось так, що йому не ска-жеш, що не попросиш його зробити, – у відпо-відь чуєш лиш «зараз» та«зараз».

І це не тому, що Петрик неслух-няний, поганий хлопчик. Ні, про-сто він був дуже лінивим. Якказала про нього бабуся: «Ліньнародилася раніше». І лишеколи минало чимало часу, Пет -рик відривався від своїх справта розваг і вирішував зробитите, що його попросили.

– Мамо, а де ж те сміття? –запитував, знаходячи відропорожнім.

– Давно вже віднесла, спра виж не чекають, – з докором від-повідала йому мати.

– Бабусю, дайте сапку, пі ду полоти цибулю,– звертався він до бабусі.

– О-о-о, голубе, краще бери відро і йди її зби-рати – достигла вже! – жартувала над ним бабу-ся.

Петриків тато працював на па роплаві і ціли-ми місяцями бу вав у відрядженні, тож він рісразом з мамою та ба бу сею, а тато в його життібув присутнім лише на короткий час. Хлопчикпідростав, і мама з бабусею зрозуміли, щолише одними жартами та докорами горю недопоможеш.

І от одного ранку будить Петрика мама:– Синку, вставай, час прокидатися і йти до

школи!А він їй, не відкриваючи повік:– Зараз! – а сам досип ає найсолодкіші

моменти вранішнього сну.Коли нарешті розплющив очі – аж здивував-

ся. Ніхто його не тормосить, не лоскоче, бу -

дильник не дзвенить – лише чутно з кухні лег-кий гомін. Глип Петрик на годинник – а вже дошколи пора! Кулею зірвався він з ліжка, натяг-нув штанці, сорочку і на кухню:

– Мааа-моооо!! Склади мені портфель! – асам почав швидко їсти млинці, які вже майже

охололи, чекаючи його на столі.– Зараз! – відповіла мама, а

сама далі продовжувала спо-кійно пити каву і бесідувати збабусею.

– Бабусю-ю-ю!!! Приготуймені бутерброд для школи,будь ласка!

Але бабуся теж немов і не чуєйого.

Якось похапцем і сам зібрав-ся Петрик і побіг до школи,правда, спізнився на 10 хвилині отримав прочуханку від їхнь-ого стро гого вчителя математи-ки.

А прибігши додому – кинувпортфель у куток, сів швиденько за телевізорі, за звич кою, крикнув бабусю:

– Бабусю, принеси мені сюди поїсти, я хочудивитися мультики!

А бабуся з кухні:– Зараз! – і все, більше ні чо го. Ні тобі сказа-

ти, як зав жди: «Пет рику, обідати треба за сто-лом, а не перед телевізором!»

Ох і важкі ж часи настали для Петрика. Що бвін не робив, ба буся з мамою немов зговори-лися проти нього: тільки «зараз» і зараз чуввід них, а допомоги – ніякої.

Зажурився хлопчина… Ось уже і 8 березняна носі, а в нього грошей зовсім не лишилосяі, як він уже зрозумів, від мами і бабусі він недістане нічого, можливо, тільки «зараз», тахіба за нього купиш квіти?

І тут йому пригадалося, як минулого року вінкупив мамі й бабусі по горщику гіацинту, а колимама й бабуся попросили його пізніше посади-

Людмила ДОРОШ

погана звичка

7

число 72дзвоникти цибулину квітки у квітник, він, як завжди, ска-зав «зараз», а сам і забув про них.

Пізніше, поки не бачила мама й бабуся, схо-вав їх у кутку сарая та й зовсім викинув усе зголови.

І тут нарешті Петрику пощастило: ті горщикиз цибулинами були все там і навіть почалипробиватися на поверхню перші листочки!

– Що ж робити? – міркував хлопчик. – Квітампотрібне сонце, але як зробити, щоб мама йбабуся на побачили?

І, добре подумавши, виніс горщики за сарай,поставив під стіною в тому місці, де цілісінькийдень б’є сонце, і полив горщики. Увечері він підрізними приводами виходив надвір і за но сивгорщики в сарай, щоб ненароком мо роз не зни-щив його старання, адже це не підсніжники, яківиростають з-під снігу і витримують мо рози.

А надворі вже почало теплішати, сніг посту -по во танув. На городі його й зовсім не стало –то була сонячна сторона їхнього господарст-ва.

– Піду позгрібаю торішнє листя, – сказала ма -мі бабуся, а Петрик підскочив, мов ошпарений:

– Я піду, бабусю, ви відпочивайте! – та й по -біг швидко робити роботу, щоб бабусі не при-йшло в голову вийти надвір і побачити йогогіацинти.

Іншим разом мама каже:– Піду на город, може, знайду трішки свіжої

петрушки.А Петрик знову тут як тут:– Я пошукаю, мамо!Минали дні, гіацинти росли, немов на очах.

Вдень вони ночували в сараї, а вранці Петриквиносив їх грітися та рости під сонечком.

І ось настав особливий день – 8 Березня.Пет рик не чекав, поки його розбудить мама.Він сам ще звечора завів будильник і вранцівстав раніше всіх. Швиденько побіг у сарай іпри ніс звідти два горщики квітучого гіацинту, апотім сам зварив ще й каву для мами й бабусі.

– Зі святом, дорога мамочко і бабусенько! –радісно мовив хлопчик, зустрічаючи їх, щезаспаних, на кухні.

А вони від такого сюрпризу зовсім розгуби-лися. У мами на очах заблищали сльози, а ба -буся лише мудро посміхнулася і сказала:

– Росте наш хлопчик!

Колисоньку гойдаючи,Дитиноньці співаючи,Ненька тихенькопросить, благає –Будь здорова, як вода,А багата, як земля!

Юрко з Юстиною для мамиЗварили юшку із в’юнами.Ну, а Юля із Степаном –Борщ смачненький із линами.

Яскрава фея БукваринкаДіток зібрала під ялинку.Вони тут всі – від А до Я –Весела гомінка сім’я.

Інна ЗаІнчКОВСьКа

юю

яя

Віршована українська абетка

ьь

8


Гарний весняний день. Темні хмаркипопливли десь у інші краї, залишившинебо ясним, блакитним. березневе сонеч-ко піднімається все вище й вище. наземлю посилає свої теплі промені, яківиблискують золотими зайчиками. Їхнєтепло пробуджує все навкруг від довгогозимового сну.

Лісові галявини, мов дівчата у віноч-ках, уквітчані першими вісниками зеле-ної пори. Фіолетові пелюстки бриндушокусміхаються сонечку, а білі дзвіночкипідсніжників вітають весну.

Із грунів шум-ним дзюркотомс п у с к а ю т ь с ястру мочки, водинесуть усім ра діс -ну вістку: Весна!Весна при йшла!

пташки під-хопили жадануновину і веселимцвіріньканнямпонесли її аж усело: Весна при-йшла! цвінь-цві-рінь!

у садах появляються перші ніжнілисточки зеленої трави, але дерева щестоять чорні й мовчазні.

Добрі господарі обрізають зайві гілки,спеціальним приладом чистять нижнючастину стовбура і білять її вапном, щобзнищити шкідників.

через кілька днів молоді бруньки при-красять гілочки дерев, а трава заполо-

нить увесь сад.Я йду садом і на повні груди вдихаю

запах бриндушок, рву кілька з них і даруюсусідці, вітаючи її із 8 березня, адже сьо-годні наше жіноче свято.

бачу кілька жовтогрудих синичок тазграю диких голубів, які смакують яблу-ками, що перезимували під товстимшаром снігу. на стовпі весело деренько-тить одинокий деркач, мабуть, вітаєвесну.

Йду берегом до єдиного потоку, якийпротікає селом, а опісля біля Гробаревого

малого саду.Він наповнив-ся водою (че -рез літо будесухим) і шум-ливо влива-ється у биструТису, яка несевого в дале-чінь.

Заплющуюочі і уявляю со -бі дерева, вбра -

ні в зелене мо -ло де листя, опісля в біло-рожеві плаття, мовпринцеси на балу, а навколо них безліч бджі-лок, які збиратимуть нектар.

Опісля бачу зацвілі пахучі конвалії,квіти білого і фіолетового бузку, гілочкиверби з пухнастими котиками, і немовчую біля себе Великоднє: «бечка (верба)б’є, не я б’ю, віднині за тиждень –Великдень». Розплющую очі і мовлю:«Дай бог, щоб діждали!»

Марія чубІКа

А вже весна, а вже красна…

9


«...біля Тиси, біля Хуста

О-отака росте капуста?

Як тут сторожеві спати?

Він вночі виходить з хати

і зайчиськам: У-лю-лю!!!

Я капусту сам люблю!...»

Лідія повх

нарешті Ілько діждався тих весня-них ка нікул, «Великодніх», як нази-вають їх, бо ще з минулого року йомубатьки обіцяли, щоповезуть його до тіткиІрини аж в бухарест, аце не тобі якийсь тамСігет чи бая Маре, асамий бухарест – столицяРу мунії, а до столиці з його одно-класників ще не був ніхто. бувМиколка до брашову, Лідія доСучави, Митрик до Клужу, а добухаресту... Тож він стане героємдня, та про що я говорю... героємтижня, місяця або навіть цілого року,бо він не розкаже їм все так простоодного дня, а потрошки, потрошки,щоб мали чим дивуватись йогодрузі й колеги.

І правда, повернувся Ілько збухаресту і розказував своїм одноклас-никам про столицю аж до літніх кані-кул: про музеї, про озера і парки, проляльковий театр, про зоопарк, про се іпро те, – про різні пригоди, але про цюпригоду, що я розкажу вам, не розказавнікому, тільки майте гадку, не глузуйтез нього, бо!..

Тітка Ірина рада, що до неї в гостіприїздить племінник з Мараморощини,підкотила рукави і взялась варити тапекти тістечок і пампушок, пиріжків тагалушок, варення з суниць, голубців тапаляниць, а на кінець пригадала, щоІлько понад все любить смажену капу-сту. бувши маленьким, ледви міг три-мати ложку в руці, а вже лепетав:

– папусточки, папусточки, хоцупапусточки, дайте папусточки...

Тітка насмажила і капусточки,вгощає племінника і тим, ісим, а накінець питає:

– Ілько, а папусточкихочеш?

а Ілько дивиться нанеї, і цікаво йому, що воно

таке «папусточка», бо щетакого не куштував, але питати

соромно, бо що скаже тітка –«Дивись, вже в третьому

класі, а не знає, що вонотаке папусточка».

– Вона така добренька,я знаю, ти дуже любиш папу-сточку.

«а звідки тітка знає, що ялюблю папусточку, коли я не

куштував ні разу, що воно таке?», – мір-кує Ілько, а далі каже:

– Та дайте трішечки.Тітка поставила на стіл тарілку зі

смаженою капустичкою, а Ілько, посмі-хаючись, запитав її:

– Тітко, а чому ви кажете на капу-сточку папусточка?..

Михайло Гафія ТРаЙСТа

Ілько і папусточка


Зітхнули Кося й Колько в один голос:– Кажіть швидше! Не побоїмося!– Ну, глядіть же, – суворо насупив бро -

ви лісовичок Боровичок. – Щоб потім невідмовлялись. Вороття не буде.

– Кажіть! – рішуче повторили Кося йКолько.

Ще раз уважно подивився на них лісо-вичок Боровичок і почав:

– Так от... З'явився у нашому лісізаморський чаклун, злий марудникЛедарило Дурандас. Маленький, яккомашка, але дуже-дуже небезпечний.Вибирає він серед наших лісових дітейнайледачіших, за ражає їх чарівним віру-

сом-ле да чи ру -сом. А ті всіхінших своїх од -но класників за -ражають. І по чи -нається епіде-мія. Вірус-ле да -чи рус робитьдітей стра шен -ни ми плаксіями імарудами (бо жледарі, як визнаєте, дуже ма -рудні), діти по -чинають плака-ти, від сліз мен -шають, менша -ють, потім вразстають зов сімма лень ки ми, та -кими, що й окомне по бачиш. ТодіЛе да рило зби-рає їх у чарівнутор бу і відно-сить у Паву -тинію – країнуле дарства і ну -дь ги, що розта-

шована у морі-океані на острові Ледаряні.Саме отам зараз ваші однокласники.

– Ой! – сказали Кося і Колько.– От вам і «ой»!– А... а чому ж ми тоді не той... не потра-

пили у Павутинію?– Бо виявилися стійкішими проти віру-

су-ледачирусу, духом здоровіші та вда-чею веселіші, ніж інші. І саме тому вся йнадія на вас. Адже у Павутинію можутьпробратися тільки діти. Дорослим тудиходу нема.

– А... а як же ми проберемося туди?– «Як-як...» Треба плакати. День і ніч.

Станете меншати, меншати, зробитесянарешті зовсім маленькими, ЛедарилоДурандас забере вас у чарівну торбу івіднесе в Павутинію.

– А якщо він догадається, що ми... цесаме... спеціально... що ми спеціальноплачемо?

– «Спеціально-спеціально...» Не дога-дається! Який же це дурень спеціальноплаче день і ніч? От іще радість – спе -ціаль но плакати!

– Ну гаразд! Проберемося ми у Паву -тинію. А потім що? Як ми зможемовиручити своїх однокласників?

– «Як-як!..» От іще! – сердито хмикнувлісовичок Боровичок.– І де я доп'явтаких пустопорожніх балакунів?! Якбудете такі, то, звичайно, нічого не змо-жете. Я ж кажу – грайлик вам допоможе,Трататоля Сміюнець.

– Грайлик? А хто це такий?– Ви не знаєте, хто такі грайлики? От

же ж!.. Та це ж такі чарівні хлопчики зродини цікавунів. Роблять, щоб булоцікаво. Ви думаєте, коли ви у щось грає-тесь, то самі граєтесь? Пхе! Багато випро себе думаєте! Це грайлики вамдопомагають. Тільки ви їх не помічаєте.Бо вони дуже маленькі. Простим оком іне побачиш.

Всеволод нЕСТаЙКО

Пригоди їжачка Колька Колючкита його вірного друга й однокласника

зайчика Косі Вуханячастина іі

10

11


Світлана КОЗачЕнКО

ПроліскиСиньо. у лісі так синьо, Мов перекинувся світ І впало додолу небо, Заплутавшись серед віт.

у лісі пахне весною, у лісі справді весна! це вона простелила тут небо, І пташками дзвенить вона.

Холодно ще і голо Серед пустих верховіть, а десь під розстеленим небом Листя торішнєє спить.

Стрілка зелена гостра, пронизливо-синій квіт – Як добре для проліска вийшло, Що перекинувся світ.

ну як би йому жилося Там, серед хмар, угорі, Якби ми прийшли до лісу О ранній весняній порі

І не знайшли першоквітки на голій і сірій землі?.. це ж так важливо, що небо – То проліски сині малі!

– Ти ба! – сказав Кося.– А ми й не знали! – сказав Колько.– «Не знали – не знали!..» Тепер знатиме-

те. Але знову ж таки попереджаю. Востаннє.Хоч і допомагатиме вам грайлик ТрататоляСміюнець, проте справа це важка й небез-печна. І вороття вже не буде. Або до кінцябудете боротися і врятуєте однокласників,або самі в Павутинії залишитесь назавжди.От! Можете ще відмовитись. Подумайте.

Перезирнулися Кося й Колько.Останній шанс ще лишався. Ще можна відмовитися. Ще... – Ні! Не відмовимося! Згодні.І – наче вищі обидва стали. З гордістю

один на одного позирають.– Ну що ж! Молодці! – вперше усміхнувся й

одразу подобрішав лісовичок Боровичок. –Так я й думав. А тепер прощавайте. Як усебуде гаразд, може, ще й зустрінемося.Привіт!

Підморгнув їм лісовичок Боровичок.Прикрився торішнім листям і зник.– Ну? – подивився Кося на Колька. – Що?

Треба плакати?– Треба.– Не хочеться щось. – А думаєш, мені хочеться?– Ну, починай! А я за тобою.– Ні, давай ти перший.– От який! Ну давай разом. П'ять, чотири,

три, два, один... У-у-у!..– У-У-У!-Дружно заголосили Кося й Колько. Голо -

сять, а на очах – ні сльозинки. Що ти зробиш!Коли не хочеться плакати – не так просто

сльозу видушити. Як не треба – самі по собіллються, а як треба – хоч ти лусни!..

– Знаєш, згадай-но щось сумне, щось таке,від чого ти колись уже плакав,– порадив Ко -ся Колькові.– А я собі згадувати буду.

Згадували вони, згадували, жалісливилиодин одного... Не помагає.

Кінчилося тим, що Колько боляче вколовКосю голкою, а Кося влупив Колька лапоюпо носі. Нарешті допомогло – заплакалиобоє. Спершу тихенько, потім розохотилися,заревли на повний голос.

І пішло.(продовження в наступному номері)

12


Жили собі колись чоловік і жінка. Та не булов них дітей. А їм так хотілося мати синочка!

От жінка почала ходити в храм і молитисябогині милосердя Каннон.

– Богине, благаю тебе, пошли нам дитятко!Молилася вона сто днів, а на сто перший знай-шовся в неї хлопчик.

Ріс він швидко, мов на дріжд-жах. Батьки тішилися ним, якнайдорожчим скарбом.

Та от лихо – хлопець вирісздоровий, але не говорив ніслова.

Батько й мати занепокоїлися.На превелике щастя, коли

хлоп цеві минуло п'ятнадцятьроків, він раптом проголосив:

– Мамо, тату, не журіться, акупіть мені важкенну залізнупалицю, бо я вирушаю у подо-рож.

– Навіщо?– Вона правитиме мені за

ціпок. Здивовані батько й мати пере-

зирнулися. Але цього дня їхнійсин уперше заговорив, тож радо-сті їхній не було меж.

Вони зібрали всі свої гроші і попросили ко -валя викувати залізну палицю на триста кіло-грамів. Тягти її додому довелося усім селом.

Хлопець глянув на палицю і всміхнувся, атоді схопив за кінець і вигукнув:

– Е-е-е-х!..І враз обернувся на велетня.Приголомшені й водночас зраділі селяни

дали йому ім'я Таро-Силач.Таро-Силач закинув палицю на плече й

вирушив у путь.Іде та йде, коли це бачить – чолов'яга котить

здоровенну каменюку.– Не заважай мені своїм камінням! – і Таро-

Силач одним ударом палиці відсунув каменю-ку на узбіччя.

Незнайомий розгнівався:– Як ти посмів?! А ти знаєш, що я, Таро-

Коти камінь, найсильніший у Японії?І він замахнувся на Таро-Силача палицею.Але Таро-Силач випередив його: розмах-

нувся своєю палицею, і незнайомий полетів,мов куля, в небо.

Таро-Силач глянув угору, почекав трохи,Дивиться – Таро-Котикамінь уже на землі.

– Ну що, зрозумів, з ким справу маєш?– Зрозумів. Будь ласка, візьміть мене на

службу!– склавши долоні докупи, благав Таро-

Котикамінь.Таро-Силач зробив його своїм слугою, і

вони пішли далі.Ідуть та йдуть, коли це зустрічають чолов'я-

гу з червоним храмом на спині.– Уступися! Уступися!– гукнув Таро-Силач

незнайомому й тицьнув залізною палицею вйого ношу. Храм загуркотів йпокотився на землю.

Незнайомий чолов'яга аж по -червонів зі злості.

– Як ти посмів! А знаєш, що я,Таро-Храмоносець, найсильні-ший у Японії?– вигукнув він і зче-пився з Таро-Силачем.

А той як схопить його за шию,як швиргоне геть від себе!

«Цікаво, куди він полетів?»–подумав Таро-Силач. Аж тут нарисовому полі зня ли ся вгорубриз ки болота – пев но, Таро-Хра моносець при зем лив ся там.

– Ха-ха-ха!..Таро-Силач і Таро-Коти камінь

від реготу аж за животи схопили-ся.

А тим часом Таро-Храмо -носець вибрався з болота і заблагав:

– Бачу, що ви – найсильніші в Японії. Візь -міть мене, будь ласка, на службу!

Таро-Силач зробив його своїм слугою, і во -ни втрьох пішли далі. Дивляться – край доро-ги сидить дівчина й гірко плаче.

– Дівчино, що сталося? – питає Таро-Силач.– Як же мені не плакати, коли в нашому селі

страшне чудовисько дівчат викрадає?– Заспокойся, ми його провчимо! Разом зі слугами Таро-Силач зайшов у дім

дівчини.Опівночі, завиваючи, як вітер, прикотилося

у двір величезне чудовисько.Перший кинувся до нього Таро-

Храмоносець – чудовисько його проковтнуло.Тоді зчепився з ним Таро-Котикамінь – і йогоне стало.

– Ну що ж, тепер ти матимеш справу зімною!

Таро-Силач розмахнувся палицею і садо-нув чудовисько в живіт.

– О-о-ой!..– простогнало воно, виплюнулодвох велетнів і сконало.

– Дякуємо, дякуємо!.. Ви нас урятували!..Батько й мати дівчини на радощах аж пла-

кали.А три велетні добряче наїлися та й пішли

далі.

ТаРО-СиЛач

ßïîíñüêà íàðîäíà êàçêà

13


Я найперша зацвітаю

Синім цвітом серед гаю.

Відгадайте, що за квітка,

Бо мене не стане влітку.

Що за дивне сотворіння:

Виростає без коріння

і не має зовсім цвіту,

А всьому потрібне світу,

Хоч родилось із води,

Пропаде, як вкинь туди.

Тепло стало надворі.

Синє небо угорі.

Сонце промінь шле землі,

Прилітають журавлі.

Вже у лісі там і тут

Перші проліски цвітуть.

Кучерява, запашна

В гості йде до нас …

(Сіль)

Три брати ідуть по світу –

Від зими назустріч літу.

Перший пройде – тане лід,

Другий пройде – всюди квіт,

Третій пройде – укрива

Землю шовкова трава!

Нерозлучні три брати.

Не стрічався з ними ти?

(Березень, квітень, травень)

(Пролісок)

(весна)

Блиснула,

Зламалася,

Десь умить сховалася.

Не впіймати,

Не догнати,

Тільки одголос чувати.

(Блискавка)

Загадки

14


Ñòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâà

Василь-капельник13 березня – Василя-плаксивця.

Вважалося, що в цей день весна «повні-стю забирає своє право від зими», бо«Василь зі стріхи капає – зиму поква-пує».

За багатовіковими спостереженнями,цього дня, як правило, буває відлига.Вважається, що на Василя Теплогомисливцям треба збиратися полюватина зайців. помічено: коли цього днявипадає дощ, то літо буде мокрим.

Василь – капель-ник. народ примі-тив: Василь – ка -пельник: астроно-мічний рубіж зи ми іліта. у цей деньзазвичай буває від-лига, говорили:«прийде батюшкаВасиль-Капельник– і зима за плаче».Вважали та кож, щоз цього дня починаєтанути сніг на дахах, – «на Василя-капельники з дахів капає», «подивисяна Василів день на крапельки, і крапельпіде». «Співає синиця, але буває вітер».на Василя Теплого сонце в колах – доурожаю. Якщо дощ – бути літу мокрому.Спо стерігали, як тануть круги навколодерева – «круті краї, так крута веснабуде, пологі – весна протяжлива».

усе яскравіше проміння весняногосонця, теплішає надворі, все більневесна заявляє про себе. а сьогодні, наВасиля-плаксивця, вважають, веснаповністю забирає своє право від зими, бо

Василь капає – землю поквапує. черезкілька днів починається весняний сон-цеворот, коли день переважає ніч. З цієїнагоди влаштовують дуже цікаві ігри-ща, так звані заклички птахів. пам’я -таю, в роки нашого дитинства, мамипекли фігурки різних птахів. у при -дніпров’ї таке печиво іменують «голуб-ками». Отож, набравши цього печива уторбинки або кишені, ми виходили навигін і заводили пісню: «пта хів викли-

каю із теплогокраю».

Щоправда, бага-то пернатих ужеповернулись до рід-них гнізд. Ось, на -прик лад, гра ки,шпа ки, дикі гуси,як мовиться, вдома,хоча багато людейще не бачили їх. бож коли надворіхолодно, весна за -

тяж на, птахи можуть прилетіти у визна -чений природою час, але, не знайшовшив рідному краї ані тепла, ані корму,повертають туди, де тепліше. Щоправда,качки й гуси, які гніздяться на островахЛьодовитого океану, не бояться нашиххолодів, а господарюють на полях, виї-даючи посіви озимих, виганяючи з оче-ретів тих гусей і качок, що гніздяться вукраїні. а ось ластівки ще немає, і соло-вейки у дорозі додому, і зозуля ще неприлетіла, бо їй належить замкнутидвері вирію і вернутись останньою.

Олександр Токар

15


НапровесніНапровесні(Спостереження до «Календаря природи»)

1. Уважно прочитайте (прослухайте,вивчіть) віршик «Напровесні»

Напровесні

Ой казала завірюсіЗима в білому кожусі:«Ой, даремний є наш труд,Бо вже березень є тут».

Зайчик каже до лисички:«Скидай, любко, черевички!Сніг вже топиться кругом,Березень йде з батогом».

2. Напровесні – це час ранньої

весни, прихід якої можна бачити попевних зимово-весняних ознаках: щеколи-не-коли випадає лапатий сніг,який скоро тане; день вже довший,сонце починає огрівати землю. Вітерінколи ще холодний, але у повітрі вже«пахне» весною.

3. Дикі звірі, птахи наче радіють при-ходу весни, веселіше рухаються середприроди, пташки по лугах, гаях талісах починають свої весняні співи.

4. Чому, на вашу думку, зайчикрадить лисичці «скидати черевички»?А чи взимку лисичка ходила взутою?

5. Що означає: «Зи -ма в білому кожусі:«Ой, даремний є наштруд,/ Бо вже бере-зень є тут»?

6. Спробуйте увестиу зроблений вамикалендар природи тіознаки ранньої весни,які ви запримітили увашій місцевості.

7. Які прислів'я йприказки, що свідчатьпро прихід весни, визнаєте?

² ãðàº ìîñÿ, ³ â÷èìîñÿ!ýПодав і. Ребошапка

16


ÐÐ îî çç ììàà ëë þþ ééññòòîîðð iiíí êê óó

17


ÁåðåçåíúСлова Леоніда КУЛішА-ЗіНьКіВА

Помірно

по за - сні - же-ній до - ро - зі, по - над по - лем, за се - лом,

Ї - хав бе-ре-зень на во - зі, в по - лу -драб-ках віз теп-ло.

Дзень-дзень-дзень! – дзві-ноч-ки чу-ти. Все – скін-чи-ла-ся зи - ма,

Втік да-ле-ко мі-сяць Лю-тий. не шу-кай йо-го дар-ма.

по засніженій дорозі,понад полем, за селом,Їхав березень на возі,В полудрабках віз тепло.

приспівДзень-дзень-дзень! – дзвіночки чути.

Все – скінчилася зима,

Втік далеко місяць Лютий.

Не шукай його дарма.

першим проліскам в дібровіДень весни стрічати час.ніжні котики вербовіпосміхнулися до нас.

18


Çðîáè âëàñíèìè ðóêàìè!

Пропонуємо вам у сьогоднішньомуномері зробити з нагоди Вели -кодня ось таку кумедну сімейкукурчаток. Для цього вам потрібні:пластикові баночки з-під йогурта,паперовий скотч, пластиковітрубки, картон, фломастери, клейі ножиці.

1. Визначіться, якого розмірук у р ч а тви бу де -те робити, іпідберіть ко -робочки від-повідних роз-мірів.

2. Виріжте зкартону лап -

ки, крильця тагребінці.

3. Уважно об -мотайте коро -боч ки паперо-вим скотчем,щоб по верхнябу ла якомога рів -ні шою.

4. Все з до по -

могою паперового скотчу при клейте гре -

бінці, криль ця.5. Із пластикових тру-

бочок зробіть ніж ки,використовуйте дляцього смужку картону(як показано на малюн-ку). При клей тескотчем лап ки.

6. При клей те доко робки-ту лубадзьо бик, очі, при -єд найте лап ки.Роз ма люй те кур -ча фло ма сте ромабо фарбами.

переклад Людмили Дорош, www.karaponder.ru

Курчатка з коробочок від йогуртa

19


Дорогі діти, повідомляємо вам, щонавчально-естетичний комплекс «Ху -дож ня школа» управління культуриХерсонської міської ради оголосивновий конкурс малюнків.

Тема конкурсу 2013 року:– архітектурні та ландшафтні сюже-

ти сучасності та історії свого краю;– Святкові та побутові сцени з життя

народу свого краю.

у конкурсі можутьбрати участь діти тамолодь по віковим катего-ріям:

а) І вікова категорія –5-10 років;

б) ІІ вікова категорія –11-17 років;

в) ІІІ вікова категорія –17-25 років (студентськамолодь).

Вимоги до робіт: творчіроботи подаються тількив електронному вигляді(формат BMP, JPG, TIFF);матеріали і техніка вико-нання оригіналів не обмежуються;файл повинен бути підписаний англій-ською мовою і містити таку інформа-цію:

1. назву роботи.2. повні ім'я та прізвище автора.3. Вік автора на момент виконання

роботи.4. Техніка та матеріали виконання

оригіналу.5. адреса автора або навчального

закладу (обов'язково вказати країну),прізвище та ім'я викладача.

6. Контактні телефони, електроннаадреса для зв'язку.

Порядок проведення конкурсу:– Заявка на участь у конкурсі та

роботи надсилаються на електроннуадресу [email protected] до 15

квітня 2013 року (із попередньою реєст-рацією на сайті www.konkurs-skazka.ks.ua);

– З 1 травня 2013 року – Інтернет-голосування та визначення переможцівміжнародним журі;

– 31 травня 2013 року – підведенняпідсумків Інтернет-конкурсу.

Критерії оцінювання робіт:1. Відповідність формату поштової

марки.2. Оригінальність і

художність подачі об'єктаабо сюжету.

переможці визначають-ся Інтернет-голосуваннямчленів міжнародного жу -рі.

Роботи учасників бу -дуть представлені в Ін тер -нет-галереї. пере можці бу -дуть відзначені диплома-ми, кращі роботи будутьнадруковані на поштовихмарках. Орга нізатори за -лишають за собою право

на використання робіт уінших проектах соціально-культурногоспрямування.

Всі учасники відкритого Інтернет-конкурсу «Марка дружби» отримаютькод доступу для участі в арт-форумі,який сприятиме формуванню худож -ньо го співтовариства юних авторів зрізних країн світу.

Контактна інформація:Сліпіч Юлія Володимирівна,Художня школа,вул. 40 років Жовтня, 21,м. Херсон,73022, Україна.Контактні телефони: тел. (Факс) +38 (0552) 26-41-53Е-mаil: [email protected]

Запрошуємо всіх бажаючих до спів-праці та участі в конкурсі!

Інтернет-конкурс малюнка «Марка дружби»

Любі діти! недавно, таки в минулому числі вашого журналу «Дзвоник», ми

оприлюднили кілька малюнків учнів із села Рускова, які у минуломуроці взяли участь у ІІ Міжнародному конкурсі, що відбувся в місті

Херсон в україні, а тут наспіло повідомлення про проведення цього-річного конкурсу (читайте на 19-ій сторінці).

Ми вже зараз зичимо вам успіхів у цьому змаганні. а надворі вже«весна красна», верби викинули свої сіруваті котики, що швидко

зацвітуть, сповіщаючи про Великдень. Вглядайтесь пильно в навко-лишню дійсність, спостерігайте пробудження природи. І перенесіть

на аркуш побачене. успіхів бажає вам редакція «Дзвоника»!

Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!

Учениці 2 класу школи с. БалківціДіана Крежановська та Родіка Короами

Валентин Микола Грижак,1 рік

Учні 5 класу школи с. Балківці на святі «ДЕНЬ РІДНОї МОВИ»

дзвоник x72 - uur.ro 72.pdf · дзвоник (clopoþel) № 72, 2013 . Ж ї і Рії. З...

Documents